шото не пише ть ся

давненько не писав... упав у жж....

Злата Прага 2006

Минулої осені ми мали маленьку авантюру на Чехи до Праги...

Їхали через Польщу (Перемишль, на Краків, звідтам на Брно, і до Праги)

Нас було 5 Андрій Ребрик, Іван Селехман, Настя Мельник-Маньковська, Зореслава та Петро Гавриш.

Прага зустріла гарним сонцем і приємною атмосферою старенької Европи.

За 7 євро ми жили в центрі міста по вул. Халупцкего (район Прага 7, 15 хв пішки парком до Карлового мосту)

Загалом Прага справила неймовірно красиве враження архітектурними ансамблями, заробітчанами з України та Росії, бехеровокою та ніжно-ржужжащим "рж" :)

На звороті ще вдень булись-мо в Кракові.

фотиграфії

на Сивулі

Заплата

Петро (учасник) на Сивулі

хр. Ґорґан

я...

більше тут

вернувся з сивих гір Ґорґан:)

отсе приїхавши домів ниська уночі.... раптом подумав, як це було гарно таборувати...
КВТ 11 дуже як на мене вдалося... дякую Василю за файну кухню, а Міхону за комендантсво і Сивулю! Михайлові - за бунчужування, Білику за футбол, Стасу за реманент, Іванові за лікарняний, Ніні за вірші перською, а Марті за фотоапарт:)
Дякую Олесі за те, що поруч...

Дякую учасникам за лятрини:) і за все решта теж дякую!!

І всім іншим, хто духом і тілом долучився - теж дякую!

І звісно батькові Тарасові - що подарував нам КВТ:)

КВТ

йо... літо триває і я поїхав на КВТ 2007
сподіваюся на красівих учасниць і обдарованих учасників:)

люблю я такі штуки:)

люблю я такі штуки...
photos by Інга:)

Юлія Миколаївна

4 червня 2007 року о 20-26 в місті Мукачеві... Микола Міщенко - один такий дядько.. пластун і відомий музикант - став батьком:) себто в його родині народилася маленька донечка!

З чим ми його і привітали!

А вчора, 16 червня були хрестини! Таїнство хрещення правив греко-католицький священик в Мукачеві в церкві Пресвятої Богородиці. Мала весь час мовчала і лише під кінець, як священик до неї говорив - дала про себе знати:)

Гарно все було:)

По-львіському захмелений Положинський:)

Учора купа п*яної ужгородської міської інтелігенції брало участь у фестивалі пива від Львівського.
проте. серед тої інтелігенції попадалися цілком нормальні і, зрозуміло за чим прийшлі, учасники концерту. Бо прийшли послухати і відірватися під Тартак.

Оце слово Тартак більш відоме під іменником "Сашко Положинський":)

Мені особисто концерт сподобався... враховуючи частотність подібних дійств в Ужгороді... але нічого надзвичайного такого не було..

Приємно, що Сашко впевнено і вперто просуває здорову ідею українства. І йому, що головне - то вдається.. Особливо толерантно він поводився з інтелігенцією, котра час до часу показувала деякі свої пальці...

На загал, враження таке, що більшість ужгородців не готова сприймати подібного роду акції... (я вже не кажу про такі складні матерії і форми як картини чи література)... і я впевнений, що мистецьку насолоду отримали ті, хто туди прийшов за нею, а не напицця піва... хоч і Львівського:)

Літавиці: десять років

Літавицям виповнилося десять років!
З чим ми їх і вітали:)

!

не сумуй за веснотравнем

Дощ. Травень

Вже вкотре цієї весни (вп*яте) у повітрі висить дощ... це такий особливий час... коли ще не дощ, але вже сонця ніде не видно... воно висить-висить...

Андрухович:Таємниця:Ужгород

Грицько – як усі тенори, педераст.
Іван – бонвіван, франкмасон, фармазон.
Тарас – пияк і шланH, особливо на службі.
Панько – графоман, а Марко – гермафродит.
Панас мудодзвін, Борис буквоїд,
Якович – атеїст кінчений, духовидець.
Леська і Олька лесбіянки.

Учора в Ужгороді... в тому самому сцукадеЮвентусі, 27 квітня... відбулася заключна презентація замістьроману Юрка Андруховича "Таємниця"...

Коньячно якось воно всьо вийшло... Можна навіть сказати словами Неборака - по-блядському... якесь таке відчуття спустошеності... Ні, не від Андруховича... від організації.

Юрко був неперевершено артистичний... Такий, ніби він щойно вернувся з якого-небудь сімдесятого-вісімдесятого і про все то нам розказує... Те, що він читав, я вже чув на Форумі у Львові восени минулого року...

Було заворожуючи. Ціле покоління ото так постало з "Таємниці"...

Проте поговорити про роман власне так і не вдалося... все перейшло від п"яні на "масні жарти" і різницю між еротикою та порно... Дак, ужгородська публіка вочевидь на більше вартою не виявилася... Жаль. Навіть присутність універитетської еліти викликало деяку ностальгію, щось таке........... ееее "цілком готичне"...

Київ

на 9-11 я потрапив до Києва... сніг... вода... але не це головне...
то було на день народження Ніни і Володимира Токача.. останній, правда, приїхати не зміг.. але ми так собі відірвалися... (про то думаю буде окремий пост:)

скажу лише шо в неділю вечером... я ще мав унікальну нагоду зустрітися з Геркою, Стасом і Христиною (Христя була зі мною на ЗБ 2000го... по тому ми не бачилися:)

Стас, новацький виховник:)


Ольця, новацька виховниця:)


Христя

Тааа... Оце Герка розказує як правильно на світі жити:) Ми собі так посиділи в Пузатій... А потім поїхав кататися на потяг з націонал-патріотами:) але то вже інша історія...

університет

сьогодні втрапив у стіни рідного вищого навчального закладу - УжНУ, котрий дав мені пластикову штуку синього кольору з написом - "Маґістр філології, викладач". Такий, колись рідний четвертий поверх Університетської, 14... з типовою вивіскою часів СРСР - "Філологічний факультет".

надиво... життя там буяє... творчо я б навіть згадав, що буяє...

а м е р і к а

Раптом, всі стали героями.
Раптом, зірка засяяла угорі і всі вклонилися їй.
Раптом, хтось прийшов і каже: бачите.
Раптом, усі почули, що каже їм хтось.
Раптом, усі сполохано подивилися у бік доповідача і зойкнули.
Раптом, хтось згадав Бога.
Раптом, хтось освідчився комусь у коханні.
Раптом, полум"я охопило весь світ і світ запалав.
Раптом, дим виїдає очі і сльоза скочується щокою.
Раптом, хтось згадав Бога.
Раптом, мати з дитиною, така одинока.
Раптом, камінь перетворюється на зброю.
Раптом, шалене почуття охоплює тебе і несе у вир незвіданого.
Раптом, останній листок з дерева упав на землю.
Раптом, крик, колеса в рух, зойк, гамір, спустошення.
Раптом, хтось згадав Бога.
Раптом, коли тобі було так самотньо, стало встократ самотніше.
Раптом, усі розпочали боротьбу із собою.
Раптом, коли ще нічого невідомо, хтось закликав встати і піти.
Раптом, сліпий прозрів, бо,
Раптом, хтось згадав Бога.
Раптом, коли ще нічого невідомо, частина підірвалася і пішла.
Раптом, полум"я охопило весь світ і світ запалав.
Раптом, юнак споглядає втрачений світ,
Раптом, доторк, холодний, гнітючий доторк долі.
Раптом, гучне гасло, і, коли ще нічого невідомо,
Раптом, усі підірвалися і пішли.
Раптом, усі вийшли на вулиці і полум"я запалало в душах, бо,
Раптом, хтось згадав Бога.
Раптом, дим, що виїдає очі - солодкий, бо він дим Батьківщини, навіть якщо,
Раптом, це дим, від того, що горить твоя Батьківщина.
Раптом, нічого невідомо, і, розгубленість.
Раптом, людська маса скандує: "Ганьба", бо так скандує лідер.
Раптом, лідер скандує "Слава", та чи людям не все одно, що скандувати?
Раптом, немає лідера, але є дух традиціоналізму.
Раптом, хочеться спокою і визначеності.
Раптом, історію творять особистості?
Раптом, хтось не творить історію.
Раптом, погляд застиг на ідолі, бо ідол спонукає до любові.
Раптом, ідолом виявляється нічого не вартий шмат тканини.
Раптом, розчарування...
Раптом, хтось вкотре згадав Бога.
Раптом, жалю гідне видовище з людської маси, що скандує сьогодні "Слава".
Раптом, самотність перетворюється на відлюдкуватість і узурпацію влади.
Раптом, чиїсь інтереси починають зачіпати інтереси інших.
Раптом, безжальна боротьба за лідерство.
Раптом, ейфорія проходить і холод охоплює душу, бо,
Раптом, ідол падає, ідол, перестає бути ідолом.
Раптом, жалю гідне видовище юрби, що скандувала вчора "Слава"...
Раптом, містечкові інтереси настільки захоплюють, що юрба не помічає, як
Раптом, починає кричати "Ганьба" тому, що вчора було "Слава", а
Раптом, нічого насправді не змінюється, бо,
Раптом, не можна змінити того, що незмінюється.
Раптом, хтось ще раз згадав про Бога.
Раптом, зірка починає світити ще дужче, бо відчула потрібність.
Раптом, хтось скаже: "Це було так!".
І, справді, це було так. Раптом.
Все життя - раптом. І коли, прийде час на прозріння, раптом стане зрозуміло, що ніц не вартий світ без ідола, навіть якщо останній є шматком тканини. У дні, коли кожен новий день приносить нам численні зміни у душах людських, ми набагато частіше починаємо задумуватися про вічне життя. Але така задумкуватість не покидає нас і в дні, коли ми не обираємо своє майбутнє. А завтра що? Беззмістовне питання. Бо жоден з нас не може довести те, що завтра буде завтра. Те, що буде завтра - це лишень гіпотеза. Бо ми звикли, що після ночі настає день, і той день, котрий настане, ми домовилися називати завтра. Якщо хтось каже сьогодні: завтра буде те і те, і те те і те, завтра стається то такого ми називаємо геніяльним, бо він вміє прораховувати майбутність. Але прораховувати майбутність ще не означає, справдити ту майбутність. Якщо сліпого запевняють, що завтра зійде сонце, то той, хто запевняє, свою певність бере зі свого власного досвіду. Сліпий може ніколи не бачити сонця. Тому він може не мати досвіду. Він мислить іншими категоріями. Отже, дивімося, щоб завтра ми не скандували "Ганьба" тому, котрому сьогодні скандуємо "Слава".