31-го...

Оцей лист прийшов до мене на е-мейл 31 числа 2005 року від доброї подруги Катрусі

Привіт!

Не люблю писати однакового листа багатьом людям, навіть якщо цей лист віртуальний. Але хочу сказати кожному зокрема і всім загалом:

Часом навколо серця ми зводимо мури з маленьких камінчиків щоденної байдужості, мовчання, невирішених справ. Часом хочемо сховатися далеко-далеко. Часом все навколо діється «ніби».

І хоча Новий Рік – це людська умовність, і кожен міг би його розпочати в будь-який інший день. Все ж не хай з кожним ударом курантів чи цоканням дзигарка буде:

трішки більше привітності, трішки
менше недовіри

трішки більше подарунків, трішки
менше вимог

трішки більше посмішок, трішки менше
сліз

трішки більше «ми», трішки менше «я»

трішки більше трішки більшого, трішки
менше трішки меншого

Нехай кожен наступний день нового року
не буде схожим на попередній!

І тоді маленький гномик ніколи не
втомиться кожного вечора запалювати на
небі зірки.

З Новим Роком!

Не знаю, наскільки нам вдалося цього року виконати ті пункти, але рік, що минає залишиться в нашій пам"яті під номером 2006 - з усіма його гараздами, невдачами, подарунками, посмішками, коханнями, справами...

З Новим Роком та Різдвом Христовим!

Про сни...

Борхес... якось написав оцей есей про двох, котрим снилось... Багато років пізніше, бразильський шукач європейського щастя видав ідею Борхеса, назвавши її алехімією чи що...

Цей випадок згадує арабський історик аль-Ісхакі: “Розповідають люди, гідні довіри (але тільки аллах всезнаючий і всемогутній, і всемилостивий, і не спить), що був у Каїрі багатий чоловік, але такий великодушний і щедрий, що роздав геть усе, крім батьківського дому, і мусив працею заробляти собі на хліб. І гарував так тяжко, що одного вечора під смоквою у його садку зморив його сон. І побачив він уві сні омивану водою людину, яка вийняла з рота золоту монету й сказала йому: “Твоє щастя в Персії, в Ісфагані; іди й знайди його”. Вранці він прокинувся і подався в довгі мандри, наражаючись на небезпеки пустель, кораблів, піратів, язичників, хижих звірів та людей.

Дістався він врешті до Ісфагана, якраз коли запала ніч, і вклався спати у дворику перед мечеттю. Біля мечеті стояв дім, і з волі аллаха всемогутнього ватага злодіїв пройшла повз мечеть і вдерлася до будинку. Люди прокинулися від злодійського наскоку і почали волати на поміч. І кричали, доки не прибув начальник сторожі зі свої ми людьми і розбійники не втекли через дах.

Начальник звелів обшукати мечеть і при ній знайшли чоловіка з Каїра, відлупцювали бамбуковими кийками мало не до смерті. Опритомнів через два дні у в'язниці. Начальник звелів привести його і запитав: “Хто ти і звідки?” Той відповів: “Зі славного міста Каїра, а моє ім'я Мухаммед аль-Магрібі”.

Начальник спитав його: “Що привело тебе до Персії?” Чоловік вирішив казати правду і мовив: “Якась людина явилася мені уві сні й сказала прибути до Ісфагана, бо тут мене повинно чекати щастя. Я вже в Ісфагані і бачу, що тим обіцяним щастям, певно, і є кийки, якими ти мене так щедро почастував”.

На ті слова начальник сторожі зареготав, аж стало видно зуби мудрості, а тоді сказав: “Дурний і марновірний чоловіче, мені тричі снився дім у Каїрі, а за ним садок, а в садку сонячний годинник, а за сонячним годинником смоква, а за смоквою джерело, а під джерелом скарб. Та я і на крихту не повірив тій брехні.

А ти, поріддя ослиці й демона, плуганив з міста до міста, ваблений лише вірою в свій сон! Щоб я тебе більше не бачив у Ісфагані. Ось тобі монета і забирайся геть”.

Чоловік взяв монетку й повернувся додому. Там з-під джерела в садку (яке снилося начальнику варти), він викопав скарб. Так Всевишній благословив його, винагородив і підніс. Аллах щедрий і незбагненний.

Спитай себе, а ти шукав? Тобі снилось? Ти віриш? Чи ти трафиш знайти?

Так буває навесні...

Кожен кінець року знаменується якимись підсумками: в когось у вигляді паперових звітів - даних, цифр, абзаців тексту, а в когось - в салатниці з олів"є:)

Саме цей проміжок - від салатниці до абзаців - вельми нескінченний.

Але інколи кожному вдається зробити щось таке, чого він довго хотів і потім раптом - зробив це.

Для кожної дії повинна бути мотивація...

Іван миє ноги...

На Стій...

Гори, гори

Гори, гори

Стій...

?

Огурок/Ohurock

Ото дивився я лайв-концерn Ред Хот Чилі Пеперз... І подумалось... як ми рухаємося до Європи... до Культури Європи... Власне, до того, що ми називаємо цивілізацією для сучасної людини.

Концерт - всьо просто - купа людей (дофігіща просто!) - звук/сцена і груни.

Згадую Огурок 10 грудня в Ужгороді. Концертік був кращий за пересічний концерт такого типу в нашій пересічній місцевості... Карна цьому сприяла і Пан Пупец і ТорренТ теж

Але все одно - настрій якийся не тот...

Десь тут була Подоляночка...

2 хвилини алярумби на бурабанах

Маленькі біси

Ліва руля! Права руля!

О, май дарлінг

Да...

Летимо!

Народ

Енгланд

Ін імпрессіо

Таке воно...

Із серії про державний бюджет...

Містер Бін

Знаю, про такі речі говорити не коректно... але сьогодні я познайомився з одним проректором УжНУ... Він мені нагадав 100% Містера Біна:) ги

Всякоє буває на цьому світови:)

Радіво

Сьогодні ми з Міщенком (правда мала бути ще одна рижа мавпа) записувались на нашому обласному ТРК - теле-радіво компанії. Скорочено - Тіса-одін.

Що тут говорила...

Словом Микола виявив неабиякий інтерес до тамтешньої апаратури...

А на стіні висить не хто інший - правильно тов. Попов. Той самий, котрий ізобрів радіво... Да, і ще одне - стіни там заглушені... Згадалися слова пісні... одної давньої, радянської-радянської...

Говорилисьме про Огурок - фестиваль альтернативної музики. Да, ми його придумали (правда ідея щодо назви належить Білику:)

Огурок - це конєчно було шото з чем-то... Да, ужгородський Ювентус такого нигда не забуде... Правда, в жертву принесли три стільці і 2 метри штори...

Але Карна і Пан Пупец відіграли на 120%

Словом, є шо згадати...:)

Різдво, католицьке

Сьогодні католицьке Різдво...
О 22 годині за Києвом почалася служба в римо-католицькому соборі в Ужгороді. Служба - угорська (відразу після словацької).

Нас було п"ятеро - Володя Токач, Роми Ялч і Білик, Андрій Хробік-Будник і я...
Ми передавали Вифлеємський Вогонь Миру римо-католицькій громаді Ужгорода...

На нас усі так втикали кльово - мовляв хто ми і аткудава... священик шось тама угорською говорив - шо не наю... бо не наю угорської...

The first blog...

Первий пост на гуглблог... відбувся успішно!