Любіть Оклахому!
Є тільки один засіб здивувати людей в Україні — заговорити українською :)
Drage Otee
пʼятниця, 30 березня 2007 р.
Весна
Весна...
На крилах журавлів весна вже сушить весла,
Загомоніли про життя діди,
І на стежин пахучі перевесла
З снопів тополь тече зелений дим.
Скрипить мені, що даль життя не хитра,
Уміти б все забуть і все почать…
Та я іду під всі чотири вітри
На все життя закохувать дівчат,
Бо вже встає світання над дідами,
Прокинулись дівчатонька й дуби.
Сира земля пошерхлими губами
Припала до грудей сівалок голубих.
М. Вінграновський
Так ось...
Писано Андрій Ребрик о 17:23 0 коментар(ів)
четвер, 29 березня 2007 р.
We are livin` in America (c) Rammstein
живемо... а хто б здогадувався :)
Писано Андрій Ребрик о 15:54 0 коментар(ів)
Захалявні помітки: америка
середа, 28 березня 2007 р.
субота, 17 березня 2007 р.
Карпатська Україна
Карпатська Україна: частина 1
14 березня, Ужгород
Могила січових стрільців на цвинтарі по вул. Капушанській.
Колись давно, ще за часів, як Василь був Станичним ми, пластуни, поставили хрест на цій могилі і щороку 14 березня її упорядковуємо і проводимо молебень.
Писано Андрій Ребрик о 21:35 0 коментар(ів)
Захалявні помітки: Карпатська Україна, Красне Поле, націонал-патріотизм, політика
субота, 10 березня 2007 р.
п"ять хвилин для Класика
Це - Шевченко. Котрий Тарас Григорович. Він - досить відома постать в історії України. Його вважають класиком. З ним пов"язано багато міфів. Кажуть, шо він "написав" українську мову... Багато чого іншого, теж кажуть... А кладуть квіти -
А от бруківка, чи то пак - дорога до Класика... не всім така, як на Народній Площі в Ужгороді... (та, зрештою, і у багатьох інших містах і місцях)
Це - не найкращий пам"ятник. Проте - це символ шанування. Як символ і той, що кожного року в українського народу є традиція... Класкти квіти до пам"ятника...
Якби з ким сісти хліба з'їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий,
Людей чимало на землі...
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Або... Ні. Треба одружитись,
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині. Пшениця, жито
На добрім сіялись лану,
А люде так собі пожнуть
І скажуть: «Десь його убито,
Сердешного, на чужині...»
О горе, горенько мені!
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий,
Людей чимало на землі...
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Або... Ні. Треба одружитись,
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині. Пшениця, жито
На добрім сіялись лану,
А люде так собі пожнуть
І скажуть: «Десь його убито,
Сердешного, на чужині...»
О горе, горенько мені!
Мені, було, аж серце мліло,—
Мій боже милий! як хотілось,
Щоб хто-небудь мені сказав
Хоч слово мудре; щоб я знав,
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?..
Бо хоч зостаріюсь затого,
А ще не знаю, що роблю.
Пишу собі, щоб не міняти
Часа святого так на так,
Та іноді старий козак
Верзеться грішному, усатий,
З своєю волею мені
На чорнім вороні-коні!
А більш нічого я не знаю,
Хоч я за це і пропадаю
Тепер в далекій стороні.
Чи доля так оце зробила?
Чи мати богу не молилась,
Як понесла мене? Що я —
Неначе лютая змія
Розтоптана в степу здихає,
Захода сонця дожидає.
Отак-то я тепер терплю
Та смерть із степу виглядаю,
А за що, єй-богу, не знаю!
А все-таки її люблю,
Мою Україну широку,
Хоч я по їй і одинокий
(Бо, бачте, пари не найшов)
Аж до погибелі дійшов.
Мій боже милий! як хотілось,
Щоб хто-небудь мені сказав
Хоч слово мудре; щоб я знав,
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?..
Бо хоч зостаріюсь затого,
А ще не знаю, що роблю.
Пишу собі, щоб не міняти
Часа святого так на так,
Та іноді старий козак
Верзеться грішному, усатий,
З своєю волею мені
На чорнім вороні-коні!
А більш нічого я не знаю,
Хоч я за це і пропадаю
Тепер в далекій стороні.
Чи доля так оце зробила?
Чи мати богу не молилась,
Як понесла мене? Що я —
Неначе лютая змія
Розтоптана в степу здихає,
Захода сонця дожидає.
Отак-то я тепер терплю
Та смерть із степу виглядаю,
А за що, єй-богу, не знаю!
А все-таки її люблю,
Мою Україну широку,
Хоч я по їй і одинокий
(Бо, бачте, пари не найшов)
Аж до погибелі дійшов.
Нічого, друже, не журися!
В дулевину себе закуй,
Гарненько богу помолися,
А на громаду хоч наплюй!
Вона — капуста головата.
А втім, як знаєш, пане-брате,
Не дурень, сам собі міркуй.
четвер, 8 березня 2007 р.
ФЕСТ 2007
Фест 2007 звершився:) успішно:)
Всім вітання!
Фотки
Писано Андрій Ребрик о 15:57 2 коментар(ів)
Захалявні помітки: фест
Підписатися на:
Дописи (Atom)